Відомий вчений, генеральний конструктор авіаційних газотурбінних двигунів, доктор технічних наук, академік НАН України Володимир Олексійович Лотарєв народився 15 листопада 1914 року в м. Шахти Ростовської області в родині робітника
Трудову діяльність Лотарєв В.О. почав в 1930 році, працюючи в ремонтних майстернях м. Шахти електрообмотувальником./p>
Вищу технічну освіту Володимир Олексійович Лотарєв одержав у Харківському авіаційному інституті, закінчивши на відмінно факультет двигунобудування в 1939 році.
В 1939 році Лотарєв В.О. поступив на завод № 29 авіаційного моторобудування в м. Запоріжжя інженером-конструктором і працював конструктором 1 категорії, начальником конструкторської бригади, провідним конструктором, заступником начальника серійно-конструкторського бюро, беручи участь у випуску двигунів для бойових літаків ЛА-5 і Ту-2.
З 1945 р. Лотарєв В.О. працював заступником головного конструктора, першим заступником головного конструктора ДКБ - 478.
В 1968 році Лотарєв В.О. призначений головним конструктором - керівником Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес». В 1981 році йому присвоєне звання Генерального конструктора авіаційних двигунів.
За час роботи на відповідальних конструкторських посадах В.О. Лотарєв зробив винятково значимий внесок у науку конструювання, доведення й промислового виробництва нових зразків авіаційних двигунів.
За успішну діяльність в галузі створення авіаційної техніки В.О. Лотарєву присуджені:
За свій величезний внесок в авіацію і народне господарство Лотарєва В.О. було нагороджено багатьма орденами і медалями.
Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес» під керівництвом Лотарєва В.О. здійснило розробку, доведення, впровадження в народне господарство великої кількості авіаційних двигунів, кожний з яких перебував на найвищому рівні технічного прогресу.
До числа цих об'єктів відносяться:
Як далекоглядний учений і конструктор-новатор В.О. Лотарєв ще на початку 70-х років передбачав перспективність турбореактивних двигунів з високим ступенем двоконтурності всупереч думці авіаційних наукових кіл СРСР того часу, які тільки обговорювали доцільність створення двигунів такої схеми.
Виявивши ініціативу й наполегливість, він домігся урядової постанови на створення двигуна Д-36 - першого в СРСР двигуна з високим ступенем двоконтурності, що став базою для створення надалі цілого ряду модифікацій для різних літаків як цивільного, так і військового призначення.
Здобувши величезний конструкторський, технологічний і виробничий досвід при реалізації проекту двигуна Д-36 підприємство приступило наприкінці 70-х років до розробки широкомасштабного проекту ТРДД із високим ступенем двоконтурності Д-18Т для важкого стратегічного військово-транспортного літака Ан-124 «Руслан». Двигун створювався в СРСР уперше, так само як літак з 4 ма двигунами унікальної розмірності й вантажопідйомності. Тверда переконаність Генерального конструктора літака О.К. Антонова й генерального конструктора двигуна В.О. Лотарєва в тому, що проект здійснений на основі досягнутого колективами наукового й інженерного досвіду, призвела до втілення в життя настільки складного й грандіозного проекту.
Сьогодні необхідність і доцільність створення двигунів з високим ступенем двоконтурності є незаперечною аксіомою, ними оснащені всі створювані пасажирські й транспортні літаки будь-якої розмірності.
Пріоритет у практичній реалізації проектів двигунів з високим ступенем двоконтурності, безумовно, належить українській авіадвигунобудівній промисловості й, у першу чергу, її лідерові протягом багатьох років - Генеральному конструкторові В. О. Лотарєву.
Яскравим прикладом далекоглядності В.О. Лотарєва щодо питання розвитку авіадвигунобудування на далеку перспективу було рішення про розробку в середині 80-х років проекту турбогвинтовентиляторного двигуна Д-27 для середнього військово-транспортного літака Ан-70 з унікальними злітно-посадочними характеристиками.
Проект пройшов важку дорогу, однак був завершений успішним проведенням державних випробувань в 2012 році. Двигун Д-27 дотепер не має аналогів у світовому авіадвигунобудуванні
За час керівництва підприємством В.О. Лотарєв створив сильний і дієздатний творчий колектив, що накопичив великий досвід і знання в галузі створення складної техніки й здобув міжнародне визнання як повноцінний і рівноправний розробник авіаційних двигунів різного призначення.
Величезне значення Генеральний конструктор надавав розвитку й зростанню інтелектуального й промислового потенціалів підприємства - як основи для успішної й плідної роботи колективу на довгостроковий період.
Професіоналізм і відповідальність конструкторів, технологів, виробничників, строге дотримання технологічної дисципліни у всіх сферах діяльності, вірність дорученій справі - от основні принципи кадрової політики проведеної В.О. Лотарєвим.
До кінця 80-х років ЗМКБ «Прогрес» представляв згуртований, професійно сильний колектив, що дозволило йому з найменшими втратами пережити економічну кризу початку 90-х років.
Розробка складних і наукомістких проектів в 70-х і 80-х роках зміцнила й поглибила основи власної науково-конструкторської школи проектування й створення газотурбінних двигунів, фундамент якої був закладений основоположником підприємства О.Г.Івченко, та яка одержала новий виток свого розвитку під керівництвом його наступника В. О. Лотарєва.
Характерною рисою запорізької інженерної методології проектування завжди було глибоке пророблення всіх газодинамічних і конструкторських рішень та їхня оптимізація з метою забезпечення: абсолютної безпеки, високої надійності, ресурсу, економічності, експлуатаційної й виробничої технологічності, відповідності сучасним міжнародним нормам льотної придатності.
Надзвичайно важливою інженерною й економічною концепцією, якою керувалися конструктори ЗМКБ «Прогрес» був розгляд при розробці будь-якого нового проекту двигуна можливості його подальшого розвитку, створення на його базі різних модифікацій для різних типів літальних апаратів і енергетичних установок наземного призначення.
Так у різні часи в стислий термін була створена ціла гама модифікованих варіантів на основі базових двигунів: АІ-20, АІ-24, АІ-25, АІ-9, Д-36, що не тільки поліпшували істотно льотно-технічні характеристики літальних апаратів, на яких були встановлені, але й переходили в категорії інших типів і призначення (вертолітні, пілотажні, приводи енергоустановок). Глибокі модифікації двигуна Д-36 затребувані до теперішнього часу й установлені на літаках: Ан-148, Ан-158, Ан-178.
За великі наукові досягнення в галузі створення авіаційних двигунів В.О. Лотарєву в 1971 році був присуджений учений ступінь доктора технічних наук; в 1976 році він був вибраний членом-кореспондентом Академії наук УРСР, в 1982 році Рішенням Вищої атестаційної комісії при Раді Міністрів СРСР йому було присвоєно вчене звання професора за фахом конструкція й міцність авіадвигунів, а в 1985 році В.О. Лотарєв був вибраний дійсним членом Академії наук України.
В 2021 році Володимиру Лотареву привласнене звання «Почесний громадянин Запорізької області» за значний особистий внесок у становлення й розвиток авіабудування в Україні.
Видатний учений, талановитий інженер і керівник, доктор технічних наук, дійсний член Національної Академії наук УРСР, Генеральний конструктор В.О. Лотарєв на певному історичному етапі діяльності ЗМКБ «Прогрес» зробив величезний вклад у його розвиток і становлення як авторитетного підприємства-розробника авіаційних двигунів, а також у зміцнення на Україні такої високотехнологічної галузі промисловості як авіадвигунобудування.